01 июня 2018 / Новости в Мире
Почути протилежну сторону і подивитися на самих себе очима іншого — до цього майже неможливого завдання в умовах війни закликає вистава чеського режисера Давіда Зелінки «Куриця не птиця, Україна — не заграниця». Два роки тому режисер разом з акторами своєї непрофесійної трупи подорожував східними околицями України і записував розмови переселенців, вояків АТО, простих українців, які жили колись своїм простим життям, у яке увірвалася війна. У свій документальній виставі, яку представили у вівторок у Празі, режисер намагався показати різні думки, які існують в українському суспільстві про конфлікт, не обираючи свою сторону, бо для нього війна має перш за все вимір людського страждання.
На горищі будинку неформального клубу Cross у робітничому районі Праги глядач відразу потрапляє на імпровізовану кухню — на стінах розвішаний типовий радянський візуальний кітч поруч з портретом Шевченка, жінки у засмальцьованих халатах готують борщ на електроплиті, кругом розкидані речі - очевидно, це те, що вдалося схопити з собою, втікаючи від війни, чоловіки п'ють пиво, часом сваряться аж до бійки, часом чіпляються до жінок.
Всі говорять, говорять, говорять, перебиваючи, перекрикуючи одне одного і нав'язливу російську попсу по радіо — про те, як втікали з-під обстрілів, про те, як хотіли більші зарплати і жити, як в Росії, а війни не хотіли, про те, як горів Будинок профспілок в Одесі, про те, як деякі добровольці АТО думали, що йдуть захищати батьківщину, а потрапили у напівкримінальне середовище, де командир виявився колишнім зеком, який першим ділом налагодив вивіз того, що можна було продати, про те, як українські вояки ґвалтували жінок на сході і ніхто не міг їх зупинити...
Слухати це важко і страшно, і не слухати неможливо, бо розумієш, що людям потрібно виговорити з себе війну, виспівати тужливо-світлими українськими піснями, які також лунають у виставі. Про це говорить одна з глядачок, Вера Рубалова.
«Я все це бачила в Україні, де я зустрічалася з цими людьми, яких ми побачили у цій виставі. Я психотерапевт і працюю з біженцями, переселенцями і знаю, що цим людям болить — втрата власного коріння, втрата рідного дому, безнадія, намагання якось вижити, відбудувати своє життя. Я бачила там ті страшні душевні травми, які їм завдала війна, і дуже прикро усвідомлювати, що цих травм вони вже не позбавляться. І, як ми сьогодні знаємо з досвіду євреїв, який детально вивчений, ці травми передаються і наступним поколінням. Але там було і те, що дає надію — велика солідарність, це ми і тут в цій виставі побачили», — ділиться своїми враженнями Вера Рубалова.
?Акторка Еліза Пащ і глядачка Вера Рубалова (праворуч)
Одна з акторок Еліза Пащ, яка під час вистави говорила російською, українською, чеською, виявилася полькою з Варшави. Вона розповіла, що давно цікавиться українською культурою, яку відкрила для себе ще дев'ять років тому через автентичні українські народні пісні. Тож коли в Україні почалася війна, вона не змогла триматися осторонь і разом з режисером театру та іншими акторами-аматорами вирішила поїхати на схід і на власні очі побачити, що там відбувається.
«Ми їздили півднем України — з Хмельницького до Одеси, Бессарабії, до Маріуполя, говорили з людьми, записували, що вони говорять. Ми цю виставу зіграли вже разів 40 у Польщі в основному, і в Чехії, але, повторюючи ці монологи ще раз і ще раз, я кожного разу ближче відчуваю цю ситуацію. Мені здається, що коли ти бачиш, що там відбувається, то воно не відразу доходить, потрібен час і відстань, щоб це усвідомити», — говорить Еліза Пащ.
Режисер театру Давід Зелінка говорить, що також відкрив для себе Україну через українські пісні, які вперше почув у Польщі, де український народний спів є дуже популярний. Але ідея зробити документальну виставу про біженців в Україні походить із його подорожі до Сирії, де багатьох людей спіткала схожа доля.
Режисер чеського театру Давід Зелінка
«Мені дуже болить, що коли говорять про біженців, то називають лише якісь страшні цифри, але майже ніколи ви не почуєте історій цих людей, які жили собі своїм нормальним життям, так само, як і ми, а потім прийшла війна і це життя знищила. І ніхто про це не говорить», — пояснює свої почуття Давід Зелінка.
Режисер говорить, що у Польщі до проблем України і відкритості, і інтересу більше, ніж у Чехії, тож виставу більше грають на польських сценах. Але щодо України, то таких планів поки нема. Давід Зелінка каже, що не впевнений, чи виставу б прийняли українські глядачі.
«У нас на виставі були українці, і вони були страшно розсерджені. Я це також можу зрозуміти. Вони казали, що чекали від нас, що ми зробимо проукраїнську виставу, а якщо вона не є відверто проукраїнською, то вона є проросійською і Україні може нашкодити. Але ми так не думаємо, бо нам здається, що ми просто даємо можливість українцям у цій виставі говорити одне з одним. До нас приходила, наприклад, одна дівчина з Луганська — вона сказала, що те, що тут лунає, і вона б хотіла сказати, але не може, бо її ніхто не зрозуміє", — говорить режисер.
Джерело: Радіо Свобода
Новости
Воры — наглеют, цены — растут.
40 тысяч украинцев уже уехали в поисках лучшей жизни.
Страны ЕС рассматривают возможность продление статуса временной защиты для украинцев еще на год.
По состоянию на начало 2026 года более 471 000 украинцев навсегда покинули Германию.
Отмена льготного периода у получателей Burgergeld в Германии с 1 июля. Как это будет работать?.
Украинские пенсионеры все чаще получают письма с требованием вернуть ранее выплаченные пособия.
Немцы требуют вернуть Burgergeld: как сохранить выплаты.
В Бремене заняты более 98% мест в отделениях интенсивной терапии. В среднем по стране заняты...
Статистика по трудоустройство украинских беженцев в Германии.
Данные о средних пенсиях и стоимости жизни в Европе: Ваш новый путеводитель.