Пенсія по-українськи: чому ми змушені виживати, а не жити — і що з цим робити

Кожен українець знає хоча б одну бабусю або дідуся, які змушені рахувати кожну копійку. На ліки — список довший за пенсію. Комуналка — більше, ніж на харчі. А про поїздку до онуків — «тільки після субсидії". Це не вигадки. Це — реальність, у якій українці на пенсії виживають, а не живуть.

Сьогодні середня пенсія в Україні становить трохи більше 6 300 гривень. Мінімальна — близько 2 800 грн. І якщо поглянути чесно: чи вистачає цих грошей хоча б на базові потреби?

Ні. Без перебільшень — ні.

Пенсія — не про комфорт, а про виживання

Людина, яка пропрацювала 30-40 років, отримує пенсію, на яку неможливо гідно прожити. Комунальні послуги — 2-3 тис. грн. Ліки — ще 1-2 тис. грн. Харчі — з кожним місяцем дорожчають. А ще зв'язок, транспорт, базові речі — усе це обходиться в суму, яку мінімальна пенсія не покриває навіть наполовину.

І ось — літні люди або шукають підробіток, або залежать від дітей, або виживають на крупах, хлібі й молитвах.

А скільки потрібно?

За різними оцінками, гідна пенсія — це щонайменше 6-8 тис. грн, щоб покрити основне. А щоб дозволити собі щось «для душі” — книжку, театр, подорож до онуків — потрібно хоча б 10-12 тис. грн на місяць. Це не розкіш. Це — норма життя у розвиненій країні.

Як людина, яка бачить старших родичів, що виживають, я щиро обурена. Чому люди, які все життя працювали, мають економити на ліках? Чому пенсіонерка обирає: «Або заплатити за світло, або купити собі щось на вечерю”?

Це не просто соціальна проблема. Це — втрата людської гідності.

Українська держава має не просто «підвищувати пенсії на 200 грн” раз на рік. Має перезавантажити пенсійну систему, з урахуванням:

• інфляції,
• реальної вартості життя,
• обов'язкових витрат на здоров'я,
• накопичувального рівня.

Що робити?

1. Реформа — нарешті впровадити багаторівневу пенсійну систему (солідарна + накопичувальна).
2. Прозорість — держава має звітувати, куди йдуть пенсійні відрахування громадян.
3. Освіта — навчати людей фінансової грамотності ще до виходу на пенсію.
4. Повага — бо пенсіонер — це не «баласт”, а людина, яка віддала свої сили країні.

Ми не маємо права миритися з тим, що старість в Україні — це синонім до злиднів. Пенсія має бути не вироком, а заслуженим періодом спокою, поваги та гідності.

І я вірю, що це можливо. Якщо ми не мовчатимемо.

Автор: Катерина Артемова