Що відбувається з громадянами України у Німеччині, коли вони потрапляють до таборів для біженців. Реальні історії

До Німеччини продовжують приїжджати українські біженці. Добираються громадяни України до Німеччини різними маршрутами, процес влаштування та адаптації теж буває різним, але все ж таки існують спільні моменти та тенденції для всіх українців.

Своєю історією приїзду та перших місяців у Німеччині поділилася молода пара з Луганська. Для багатьох жителів України, які замислюються над переїздом до Німеччини, буде цікаво дізнатися, що на початкових етапах імміграції реально відбувається з українськими біженцями у ФРН.

Перетин кордону

Хлопець із дівчиною (зватимемо їх: Микола та Мар'яна) виїхали автобусом з України до Німеччини в серпні 2024 року через Румунію.

Як розповідають багато українців, румунські прикордонники більш ліберальні (на відміну від тих самих польських правоохоронців) і не чіпляються до вмісту багажу, що провозиться, і навіть можуть заплющити очі на наявність заборонених продуктів харчування. Цим досі користується багато перевізників, які везуть до Німеччини м'ясо, ковбасу та алкоголь з України саме через румунський кордон.

На австрійсько-німецькому кордоні наші луганчани відповіли на стандартні питання німецьких прикордонників. Їх цікавило яка сума готівки з собою є (має бути не менше 40 євро на день на весь термін запланованого перебування), скільки планується витратити, до кого їдете в гості і дані сторони, що приймає у ФРН. Подібні питання ставили в автобусі лише українцям.

Справа в тому, що і Мар'яна, і Микола, як, втім, і всі українці, які їхали з ними в автобусі, не говорили, що їдуть з метою одержання захисту як біженці, а називали метою подорожі — відвідування рідних чи знайомих. Мабуть, у такий спосіб люди хотіли уникнути зайвих питань від прикордонників. А може, десь в інтернеті прочитали, що так легше буде в'їхати до Німеччини.

Пункт прийому біженців

Скориставшись інформацією опублікованою на сайті Cxid.infо про актуальні адреси таборів для біженців у ФРН, Микола та Мар'яна обрали Баварію та прибули на пункт прийому біженців у Мюнхені. Заповнили анкету, відповіли на питання соціального працівника (він був російськомовним). Найголовніше питання, яке цікавило сторону, що приймає, звучало так: «Чи отримували раніше допомогу в Німеччині?». Його задавали під різними приводами кілька разів, як за перехресного допиту. З документів попросили лише закордонні паспорти. Потім сфотографували для виготовлення персональних карток для проходу на територію табору. І зняли відбитки пальців, попередньо зробивши скани паспортів.

З'ясувавши, що вони пара (хоч і не розписана офіційно) їм видали окрему кімнату, постільну білизну, сухпайку та предмети особистої гігієни.

Тут усім українцям варто звернути увагу на важливий момент, який варто враховувати:

Якщо ви заявляєте, що ви пара і проживатимете разом, то надалі при нарахуванні допомоги ви кожен отримаєте на 50 євро менше. Так працює німецький закон. Самотні люди отримують більшу допомогу ніж сімейні (навіть не розписані офіційно). Але це не поширюється на біженців, які просто вирішили спільно винаймати житло. Потрібно тільки сказати, що у вас немає близьких стосунків і все гаразд.

Нашій парі сказали чекати два тижні появи своїх прізвищ у відкритих списках для подальшого розподілу по певних таборах.

Як згадують молоді люди, в даному пункті прийому були нормальні умови побуту (душ правда був на вулиці, але це був літній час) та 3-разове харчування.

За два тижні Мар'яні та Миколі дали два дні на збори для переїзду на нове місце проживання автобусом. Куди їх відправлять, вони не знали. Тільки безпосередньо в день відправлення біженцям пропонуються варіанти, які є в даний момент.

Табір для біженців

Таким чином луганчани разом із ще 50 українцями були привезені до маленького містечка, де у спортзалі місцевої школи було влаштовано табір. У залі стояли двоярусні металеві ліжка і вже було близько 50 українців.

Волонтери, тим хто щойно прибув, видали: нову постільну білизну, засіб особистої гігієни та інструкцію з докладним описом того, де і як потрібно буде надалі оформити документи на отримання захисту. Побутові умови були більш-менш прийнятними, у спортзалі був роздільний душ, у якому завжди була гаряча вода.

Контингент наших біженців, з якими довелося деякий час жити під одним дахом, звичайно, був різноманітний, але загалом спокійний. Були звісно й винятки. Так, наприклад, самотні чоловіки за 60 років люблять випивати і потім приносити всілякі незручності решті мешканців. Так навіть довелося кілька разів викликати машини швидкої допомоги для реанімації співвітчизників, які перебрали міцні напої. За словами Мар'яни, кілька разів вони були свідками бійок між українцями, що теж позитиву в житті не додало.

Щоранку та ввечері привозили, і роздавали хліб, сир, ковбасу та йогурти, в обід привозилося гаряче харчування (макарони іноді з рибою чи м'ясом. Бажаючі могли купувати продукти в магазині). Але на той момент жодних грошових виплат ще ніхто не отримував.
Щоранку та ввечері привозили, і роздавали хліб, сир, ковбасу та йогурти, в обід привозилося гаряче харчування (макарони іноді з рибою чи м'ясом. Бажаючі могли купувати продукти в магазині). Але на той момент жодних грошових виплат ще ніхто не отримував.

Табірні фото з особистого архіву Миколи та Мар'яни

Так само до спортзалу 2-3 рази на день приходили три відповідальні співробітники, які забезпечують усіх мешканців необхідним, у тому числі засобами гігієни, водою, чаєм.

Тим часом процес оформлення документів та допомоги пройшов без проблем протягом двох тижнів. До речі, на етапі нарахування допомоги німці визначають пару ви чи ні, але вже без вашої участі, так би мовити за непрямими ознаками.

За місяць почалося розселення українців із табору до соціальних квартир, терміном на півроку. За цей період люди повинні самостійно знайти собі подальше місце проживання, яке надалі оплачуватиме Jobcenter.

Насамперед із табору розселяли багатодітних, потім пари.

«У соціальному житлі, до речі, вам можуть підселити інших людей і кілька разів на місяць співробітники табору перевіряють ваш побут та взаємини з сусідами», — попередив Микола.

Продовження оповідання молодих луганчан слідує. Ви дізнаєтеся, що таке Jobcenter і чому туди не можна спізнюватися. Ну і багато подробиць про життя та побут українських біженців у Німеччині.